АНДРУСОВ

АНДРУСОВ Николай Иванович (1861-1924), геолог, один из основоположников палеоэкологии, академик Петербургской АН (1914). С 1919 за границей. Труды по стратиграфии и палеонтологии неогена Понто-Каспийского бассейна. Впервые установил "заражённость" глубоководных зон Чёрного моря сероводородом.
Источник: Энциклопедия "Отечество"

Смотреть больше слов в «Русской энциклопедии»

АНДРУСОВСКАЯ НИКОЛАЕВСКАЯ ПУСТЫНЬ →← АНДРОПОВ

Смотреть что такое АНДРУСОВ в других словарях:

АНДРУСОВ

АДРИЯНОВ АНДРЕЕВ АНДРЕЕВСКИЙ АНДРЕНКО АНДРЕЕНКО АНДРЕЙЧЕНКО АНДРЕЙЧИКОВ АНДРЕЯНОВ АНДРИАНОВ АНДРИЕНКО АНДРИЯНОВ АНДРИЯШЕВ АНДРИЕВСКИЙ АНДРОНИКОВ АНДРОС... смотреть

АНДРУСОВ

АНДРУСОВ Николай Иванович (1861-1924), российский геолог, один из основоположников палеоэкологии, академик РАН (1917; академик Петербургской АН с 1914). С 1919 за границей. Труды по стратиграфии и палеонтологии неогена Понто-Каспийского бассейна. Впервые установил "зараженность" глубин Черного м. сероводородом.<br><br><br>... смотреть

АНДРУСОВ

АНДРУСОВ Николай Иванович (1861-1924), российский геолог, один из основоположников палеоэкологии, академик РАН (1917; академик Петербургской АН с 1914). С 1919 за границей. Труды по стратиграфии и палеонтологии неогена Понто-Каспийского бассейна. Впервые установил "зараженность" глубин Черного м. сероводородом.<br><br><br>... смотреть

АНДРУСОВ

- Николай Иванович (1861-1924) - российский геолог, один изосновоположников палеоэкологии, академик РАН (1917; академик ПетербургскойАН с 1914). С 1919 за границей. Труды по стратиграфии и палеонтологиинеогена Понто-Каспийского бассейна. Впервые установил ""зараженность""глубин Черного м. сероводородом.... смотреть

АНДРУСОВ

Андру́сов прізвище

АНДРУСОВ ВАДИМ НИКОЛАЕВИЧ

30( 18).08.1895 (С.-Петербург) - 16.09.1975 (Париж). Скульптор. Сын геолога и палеонтолога Николая Ивановича Андрусова (1861-1929) и Надежды Генриховны Шлиман (1861-1935), внук археолога Генриха Шлимана. Детство провел в Киеве. В 1912 переехал с семьей в Петербург. Получив аттестат в 4-й Jlaринской классической гимназии, поступил в университет, изучал историю, филологию и право. Одновременно начал заниматься скульптурой у Р. Р. Баха, готовясь к поступлению в АХ. Не выдержав экзамена, собирался поехать учиться во Францию, но планам помешала война. В марте 1916 сопровождал отца в научной экспедиции по южному берегу КараБогаз-Гола. В июле 1916 был призван в армию. По окончании подготовки в Павловском военном училище произведен в прапорщики и прикомандирован к запасному батальону лейб-гвардии Павловского полка. Служил в Петербурге. В феврале-марте 1917 участвовал в выставке «Мир искусства» в Петрограде, показав «Голову» из дерева. В мае 1918 демобилизовался и с группой ученых и студентов был отправлен в Мурманск. В 1919 служил в Олонецком стрелковом полку в составе армии генерала Е. К. Миллера. Был ранен, награжден Военным крестом. В 1920 перешел с полком финскую границу. В ожидании французской визы находился в лагере Lahti Hennova. В августе 1920 приехал в Париж. В 1921 учился у А. Бурделя в академии Гранд Шомьер. Создавал небольшие жанровые и символические скульптуры, женские фигуры, портреты и торсы. Исполнял барельефы для фасадов, настенные панно, каминные и мебельные украшения для особняков Парижа и других городов Франции. Сотрудничал со многими архитекторами и декораторами, особенно плодотворно - с Анри Арбюсом. Его излюбленным материалом была терракота, работал также в дереве, камне и бронзе. Выставлялся в парижских салонах: Осеннем (1925, 1926, 1928; член салона с 1930), Независимых (1926, 1927, 1945), Тюильри (1927, 1937, 1938), Художниковдекораторов (1931, 1933, 1936). Участвовал в выставках русского искусства в Брюсселе (1928), Белграде (1930), Париже (La Renaissance, 1932) и Праге (1935), в групповых выставках в парижских галереях М. Lesnick (1928), Zak (1930), L’ poque (выставки журнала «Числа» - 1931, 1932) и Castelucho-Diana (1936), во Всемирной выставке 1937 года в Париже (павильон «Дом французской семьи», совм. с А. Арбюсом). Провел персональные выставки в галерее L’fepoque (1931) и в парижском ателье Арбюса на авеню Matignon, 24 (1936), а также совместную выставку с Арбюсом и художником по настенным коврам М. Сен-Сансом в галерее Quatre Chemins (1933). В 1936 принял французское гражданство. В 1940 был мобилизован во французскую армию. После поражения Франции жил в департаменте Лот и Гаронна в имении тестя. Участвовал в выставках в Тулузе, Ажене и Альби. В 1945 вернулся в Париж. Продолжал работать по заказам для декораторов интерьеров. В числе немногих послевоенных выставок - групповая в галерее Christofle (1945), «Французские скульпторы от Родена до наших дней» (Дом французской мысли, 1949) и «Русские художники Парижской школы» (там же, 1961). В 1951-52 исполнял заказы по декорированию трансатлантических морских лайнеров. С конца 1950-х по государственным заказам создавал скульптуры, барельефы и декоративные элементы для общественных зданий: Французского посольства в Токио (1965), Торговой палаты в Лионе (1966), нескольких лицеев в департаменте Лот и Гаронна. В 1961 работы были показаны на выставке «Русские художники Парижской школы» в Доме французской мысли. Награжден орденом Искусства и словесности (1957). Представлен в музеях Парижа, Тулузы, Альби и Филадельфии, во многих частных коллекциях.... смотреть

АНДРУСОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ

(1861—1924), геолог, стратиграф, палеонтолог Народився 1861 р. в Одесі. Закінчив Новоросійський університет (1884). Доповнював освіту в закордонних університетах і лабораторіях. Викладав у Петербурзькому й Новоросійському університетах. 1896—1905 рр. — професор Юр’євського університету; 1905—1912 рр. — професор Київського університету; 1912—1914 рр. — професор Вищих жіночих курсів у Петербурзі і співробітник Геологічного комітету; 1914—1918 рр. — директор Геологічного музею Петроградської Академії наук; 1918—1920 рр. — професор Таврійського університету. З 1921 р. працював у лабораторіях Сорбоннського (в Парижі) і Карлового (у Празі) університетів. Праці М.І.Андрусова, опубліковані наприкінці ХIХ — на початку ХХ ст., складають епоху в стратиграфії, палеонтології, палеографії, палеоекології, океанології. Вони дали змогу розробити детальну стратиграфію неогенових відкладень Понто-Каспійської області, яка й досі є неперевершеним зразком щодо чіткості та точності підрозділів. Подальші роботи лише деталізували закладену в цих схемах раціональну основу. Плідність спадщини М.І.Андрусова вплинула і на практику відкриття родовищ нафти на нових територіях. Усе життя і дослідницька праця М.І.Андрусова були тісно пов’я-зані з Чорним морем, на берегах якого він народився. Ще в гімназії він виявив великі здібності, захоплювався археологією, а згодом — зоологією, збирав окам’янілості, яких було багато на околицях Керчі. У гімназії він прочитав перші книги з геології, отож до уні верситету прийшов уже досить підготовленим, маючи запас не лише книжних, а й здобутих у полі геологічних знань. У Новоросійському університеті на перших курсах М.І.Андрусов особливо захоплювався зоологією. Цьому сприяли блискучі лекції І.І.Мечникова, а також те, що ще у восьмому класі гімназії він зацікавився вивченням морської фауни, яку невдовзі почав обробляти у геологічному кабінеті університету під керівництвом професора І.Ф.Синцова, що став його першим учителем з геології. Починаючи з 1882 р. Новоросійське товариство дослід-ників природи відряджає Андрусова-студента в літню пору для геологічних досліджень на Керченський півострів. У 1884 р. вийшла друком його перша наукова праця «Замітки про геологічні дослідження на околицях міста Керчі». Обробка колекцій, зібраних у 1882—1884 рр., стала основою цілої серії його наукових публікацій. Курс університету М.І.Андрусов завершив блискуче. Йому призначили стипендію на дворічну поїздку за кордон для доповнення освіти. Ця поїздка мала для М.І.Андрусова велике значення. Він ознайомився з роботою європейських наукових центрів — у Відні, Мюнхені, Загребі — і найвидатніших учених. Після повернення з-за кордону М.І.Андрусова було залишено професорським стипендіатом у Петербурзькому університеті. У 1889 р. М.І.Андрусов здійснив подорож у Закаспій, який згодом стане другою, після Чорномор’я, геологічною провінцією, котрій він присвятить усю свою діяльність. Того ж року він знову переїхав в Одесу у зв’язку з обранням на посаду лаборанта геологічного кабінету, а після захисту 1890 р. у Петербурзькому університеті магістерської дисертації «Керченський вапняк та його фауна» почав також викладати як приват-доцент. Близькість до Чорного моря знову пробудила в М.І.Андрусова зацікавленість до вивчення чорноморських областей, тим більше, що вони мають багато спільного з неогеновими відкладеннями Закаспію та деяких інших областей, в яких йому випало побувати. Важливою віхою одеського періоду діяльності М.І.Андрусова стали підготовка та участь у Чорноморській глибоководній експедиції, яка відбулася у 1890 р. Експедиція одержала важливі наукові результати, зокрема, зробила два відкриття: на дні моря знайдено залишки післятретинної фауни каспійського типу і відкрито зараженість глибин сірководнем, що відразу пояснювало багато особливостей Чорноморського басейну. Ці та інші наукові результати М.І.Андрусов висвітлив у серії публікацій, які мали велике наукове значення. М.І.Андрусов був добровільним консультантом керченської міської думи з питань водопостачання. Водогін у м. Єнікале, споруджений за його вказівками, було названо його іменем. В 1891—1892 рр. відбулася друга поїздка М.І.Андрусова за кордон, спричинена родинними обставинами: у 1889 р. він одружився з дочкою легендарного археолога Г.Шлімана, а в 1891 р. його тесть помер. Цю поїздку М.І.Андрусов знову використав для удосконалення своїх геологічних та океанографічних знань, для розширення контактів із зарубіжними вченими. Він працював у Сорбонні, у Загребському університеті, брав участь у з’їзді британських натуралістів, де познайомився з учасниками челленджерівської експедиції і згодом підтримував із ними наукове спілкування. У ці роки він почав готувати велику наукову працю про дрейсенесидів, яка стала його докторською дисертацією. Після повернення до Росії М.І.Андрусов почав працювати приват-доцентом Петербурзького університету, займаючись не тільки геологією, а й океанографією. Продовженням чорноморської експедиції стала експедиція 1894 р. на Мармурове море на турецькому судні «Селяник», ініціатором та керівником її був М.І.Андрусов. Ця експедиція з’ясувала питання про взаємний обмін вод Чорного і Середземного морів, про склад їх глибинної фауни та про геологічну історію. М.І.Андрусова давно приваблював ще один великий водний басейн — Кара-Богаз, і з 1894 р. він почав працювати на його берегах, згодом у 1897 р. на судні «Красноводськ» здійснив експедицію, яка дала багато нових відомостей. З 1896 р. М.І.Андрусов працює в Юр’євському університеті. У 1897р. він захистив у Петербурзькому уні-верситеті докторську дисертацію, за яку Академія наук присудила йому Ломоносовську премію. 1897 р. став для нього пам’ятним завдяки активній участі в сесії Міжнародного геологічного конгресу, який уперше відбувався в Росії. М.І.Андрусов організував для членів конгресу екскурсію на Керченський півострів. Велике значення для розвитку науки мала пропозиція М.І.Андрусова на засіданні конгресу про організацію міжнародного плавучого інституту — прообразу сучасних кораблів науки. Він працює в Румунії, на Керченському півострові, у Криму, на Кавказі, розробляючи свою головну тему — відновлення геологічної історії Понто-Каспійського басейну та вивчення стратиграфії неогену. З 1901 р. почалися його експедиції у Закаспій, що дали йому багатющий фактичний матеріал, який він опрацьовував до кінця життя. У 1905 р. М.І.Андрусов очолив кафедру геології Київського університету, об’єднав багатьох здібних молодих учених, які утворили його школу. Головним об’єктом уваги М.І.Андрусова у київський період стало створення детальної стратиграфії неогену Півдня Росії на палеонтологічній основі. Широке визнання дістав андрусовський стратиграфічний метод, який базувався на детальних палеогеографічних реконструкціях, створюваних із застосуванням екологічного аналізу. У 1912 р. М.І.Андрусов переїхав до Петербурга і почав працювати в Геологічному комітеті. У 1914 р. видатні наукові досягнення М.І.Андрусова було гідно відзначено: його обрали дійсним членом Петербурзької Академії наук, він став завідувачем академічного Геологічного музею. М.І.Андрусов після обрання в Академію наук повністю зосередився на дослідницькій роботі. Події Лютневої революції його мало схвилювали. У той час, коли близький йому В.І.Вернадський активно відгукнувся на ці події й опинився у вирі політичного життя Росії, М.І.Андрусов і далі працював у Геологічному музеї, не виявляючи інтересу до громадського життя. Жовтень 1917 р. став для нього пам’ятним лише через страждання і погіршення умов життя, які принесли йому, його родині, багатьом петроградцям осінь і зима 1917 р. Робота Геологічного музею, як і багатьох інших наукових установ, розладналася. Голод, холод, дорожнеча вигнали з міста багатьох співробітників М.І.Андрусова, та й сам він часом думав про переїзд у південні краї. Найбільше підходив Київ, звідки йому писав В.І.Вернадський. Однак кинути Академію наук було непросто. Влітку 1918 р. Академія наук відрядила його на польові роботи до Криму. Микола Іванович з родиною переїхав у Керч і там продовжив працю на берегах протоки. Повернутися восени до Петрограда було важко, і М.І.Андрусов вирішив тимчасово залишитися у Криму. Він почав працювати у щойно відкритому Таврійському університеті. Тут з листа В. І. Вернадського він дізнався про обрання його в засновану у Києві Українську Академію наук, але дістатися до Києва було неможливо. До Сімферополя після довгих поневірянь на фронтах першої світової війни приїхали сини Вадим та Дмитро. І лише доля старшого, Леоніда, який супроводжував Миколу Івановича у багатьох експедиціях, вкрай непокоїла його. Жити у Криму було нелегко. Діти захворіли на висипний тиф. У жовтні 1919 р. Микола Іванович одержав страшну звістку — про загибель на Півночі старшого сина Леоніда. Ця звістка стала для нього фатальною: його звалив інсульт, відмовили рука і нога. Упродовж кількох місяців він перебував у вкрай тяжкому стані. Рідні вирішили вивезти його до Парижа. 25 березня 1920 р. Андрусови сіли у Севастополі на пароплав, який узяв курс на Константинополь. Саме в ці дні до Сімферополя приїхав В.І.Вернадський, який перехворів на тиф і почав викладати у Таврій-ському університеті. М.І.Андрусов змушений був виїхати за кордон через те, що хвороба позбавила його можливостi працювати. Лікарі заборонили йому читати лекції, писати він не міг, проте найголовніше — йому дозволили ходити лише два-три кілометри на день. Утримувати велику родину в голодуючій країні він не зміг би. А в Парижі був будинок, який залишив йому у спадок тесть, знаменитий археолог. Після нетривалого перебування у Константинополі Андрусови навесні 1920 р. прибули до Парижа. Миколу Івановича деякий час лікували газовими ваннами та душами, і це його трохи зміцнило. Однак він не міг багато ходити, насилу міг написати кілька рядків. Йому купили друкарську машинку, на ній він непогано друкував. Микола Іванович почав ходити у геологічний кабінет Сорбоннського університету, яким тоді керував відомий професор-геолог Е.Ог, і потроху виконувати визначальницьку роботу. Але швидко стомлювався, тому про активну діяльність не могло бути й мови. Матеріальне становище родини було важким: діти навчалися, і це потребувало немалих коштів. У 1922 р. Андрусови переїхали до Праги, тут життя було дешевшим, легше було дати освіту дітям. Микола Іванович і тут намагався працювати, але просувався мало через нездужання, відсутність матеріалів, колекцій, книг, контактів з науковим співтовариством, а головне — через відсутність перспективи. Він помер у Празі 27 квітня 1924 р. Праці М.І.Андрусова ще за його життя здобули всесвітнє визнання. У наступні десятиріччя ХХ ст. його праці в галузі стратиграфії неогенових відкладень стали винятково актуальними, зокрема вони були базовими для пошуків нафти на Кавказі та у Причорномор’ї. Його праці лягли також в основу по-дальшого вивчення морського літо- та седиментогенезу. Широкий розвиток дістали його реконструкції палеографічної обстановки через порівняння викопних осадів та фауни, що міститься в них, з осадами та фауною сучасних морів. Найкращим пам’ятником М.І.Андрусову стало опублікування у 60-ті роки його вибраних праць у чотирьох томах. Це фундаментальне видання мало далеко не меморіальне значення, — його широко використовують сучасні спеціалісти різного профілю. Його син Дмитро Андрусов став видатним геологом, академіком Словацької Академії наук. Насамкінець наведемо слова М.І.Андрусова про природу науки, якій він так вірно служив. Ці слова, сказані багато десятиріч тому, хвилюють нас своєю актуальністю й життєвістю: «Наука — це та галузь, де, можливо, більше, ніж у будь-якій іншій галузі людських стосунків, виявляється почуття єдності й братерства, де не існує національності, де вчені усіх країн прагнуть разом до досягнення однієї мети — до пізнання істини. Бувають тут і війни, і ллється чорнило, і через властиву людині слабкість завдаються тяжкі рани взаємному самолюбству, але і в цій війні, можливо, менше, ніж будь-де, відіграють роль національності, і перед спільними інтересами науки зникають кордони держав. Упродовж останніх років створено безліч міжнародних підприємств, які поступово з’єднують між собою вчених усього світу в єдине братство, прообраз того братства всіх народів, яке є нашою вічною мрією».... смотреть

АНДРУСОВ НИК. ИВ

Андрусов Ник. Ив — геолог, известный изучением южно-русских третичных отложений. Родился 7 дек. 1861 г. в Одессе. Поступив в Новороссийский университет, он усердно занимался геологией и, будучи еще студентом, исследовал Керченский полуостров в геологическом отношении. В 1884 году командирован для усовершенствования за границу и работал в Вене, Мюнхене и Италии. По возвращении из поездки работал в Петербургском университете и, между прочим, по поручению С.-Петербургского общества естествоиспытателей совершил путешествие по Мангышлаку и Устюрту. В 1889 г. А. был выбран лаборантом геологического кабинета Новороссийского университета, а в 1890 г., защитив магистерскую диссертацию, сделался приват-доцентом того же университета. А. напечатаны следующие научные работы: 1) "Заметка о геологич. исследованиях в окрестностях Керчи" (Одесса, 1883 г.) 2) "Геологические исследования на Керченском полуострове в 1882 и 1883 г." (Одесса, 1884); 3) "Геологические исследования на Керченском полуострове в 1884 г." (Одесса, 1886); 4) "Новые геологические исследования на Керченском полуострове" (Одесса, 1889); 5) "Ueber das Auftreten der marin.-mediterran. Schichten in der Krim" (Вена, 1884); 6) "Das Alter der unteren dunklen Thone auf der Halbinsel Kertsch" (Вена, 1885); 7) "Die Schichten von Kamysch-burun und der Kalkstein von Kertsch" (Вена, 1886); 8) "Zwei neue Isopodenformen aus neogenen Ablagerungen" (Штутг., 1886); 9) "Eine foss i le Acetabularia als gesteinbilden der Organism" (Вена, 1887); 10) "Горизонт с Spaniodon Barbotii" (С.-Петербург, 1887); 11) "Геологические исследования в Закаспийской области" (С.-Петербург, 1887); 12) "Kurzer Bericht über die im transkaspischen Gebiet ausgefü hrten geologischen Untersuchungen" (Вена, 1888); 13) "Очерк истории развития Каспийского моря" (С.-Петербург, 1888); 14) "Современное состояние наших знаний о распределении осадков и организмов в глубинах океанов" (С.-Петербург, 1889); 15) "Керченский известняк и его фауна" (С.-Петербург, 1890 г.).<br><br><br>... смотреть

АНДРУСОВ НИК. ИВ.

геолог, известный изучением южно-русских третичных отложений. Родился 7 дек. 1861 г. в Одессе. Поступив в Новороссийский университет, он усердно занима... смотреть

АНДРУСОВ НИКОЛАЙ ИВАНОВИЧ

(7.12.1861, Одесса 27.4.1924, Прага) геолог и палеонтолог. Отец Иван Андреевич уроженец Нарвы, служил вольнонаемным штурманом в Русском обществе пароходства и торговли, погиб во время шторма 5,9.1870 у берегов Анапы. Мать Елена Филипповна дочь керченского купца Ф.Белаго, после смерти мужа уехала с детьми (тремя дочерьми и двумя сыновьями) к одному из своих братьев в Керчь, Учился А. в Александровской керченской гимназии, отличался пытливым умом и любовью к природе, увлекался археологией, зоологией, собирал окаменелости в окрестностях Керчи. В гимназии прочитал первые книги по геологии. из-за материального недостатка в семье рано начал трудиться и уроками зарабатывать на жизнь. Окончив с отличием гимназию (1880), А. поступил в Новороссийский университет как стипендиат Русского общества пароходства и торговли. Учителями, формировавшими научное мировоззрение начинающего ученого-геолога, были профессора университета И.Мечников, А.Ковалевский, А.Клосовский и др. Увлекательные лекции Мечникова по морфологии и эмбриологии животного мира усилили пробудившийся еще в гимназии интерес к зоологии, однако постепенно перевесила любовь к геологии, обещавшей более интересные перспективы в будущем. Занятия в геологическом кабинете под руководством профессора И.Синцова окончательно сформировали интересы А. в избранной области науки. Геологические командировки на Керченский полуостров, осуществленные в 1882-84 на средства Новороссийского общества естествоиспытателей, позволили А. собрать обширный материал о фауне полуострова, составить его палеогеографические карты по эпохам и опубликовать первые, студенческие работы (в числе них «Заметки о геологических исследованиях в окрестностях города Керчи», 1883). По окончании университета (1884) А. намеревался поступить в аспирантуру, но этому помешали его радикальные взгляды, а также выговор, полученный от университетского Совета за то, что в 1883 он подписался под протестом против увольнения И.Мечникова и ряда др. профессоров в отставку. Профессорам зоологии В.Заленскому и А.Ковалевскому удалось выхлопотать для А, Микрюковскую стипендию, которая назначалась на два года для усовершенствования образования за границей в размере 1200 рублей в год. В 1885-87 А. побывал в Вене, Мюнхене, Загребе, Кроации, Италии, Тироле. Лекции Э.Зюсса в Вене по общим проблемам геологии и курс лекций по палеонтологии, прослушанный в Мюнхене у К.Циттеля, а также общение с известными западноевропейскими учеными способствовали расширению научного кругозора А. Он научился свободно говорить по-немецки, овладел основными западноевропейскими языками английским, французским, итальянским, испанским и др., знание которых открывало доступ к зарубежной научной литературе, После возвращения из-за границы А. поступил в аспирантуру на кафедру геологии Петербургского университета, которую возглавлял профессор А.Иностранцев (1887). В этом же году он стал членом Петербургского общества естествоиспытателей, где сделал ряд докладов («О характере миоценовых осадков Крыма» и др.). В 1888 А. совершил первую экспедицию в Закаспийскую область. Результаты этих полевых изысканий были опубликованы в том же году в работе «О третичных отложениях Дагестана». В 1888 проводил гидрогеологические исследования в Керчи, В 1890 защитил магистерскую диссертацию «Керченский известняк и его фауна». 14.2.1889 А. получил должность лаборанта Геологического кабинета Новороссийского университета, а после защиты магистерской диссертации в звании приват-доцента читал в 1890-91 лекции о геологической роли организмов и курс геотектоники, В рамках реализованного в Одессе проекта по изучению Черного моря сделал 22,1.1890 на заседании Географического общества доклад «О необходимости глубоководных исследований в Черном море». Президентом общества был великий князь Константин Николаевич, который содействовал организации экспедиции, осуществленной летом 1890 после того, как морское министерство выделило Географическому обществу канонерскую лодку «Черноморец» для исследования дна Черного моря. Помимо интересных физико-географических результатов, касающихся температур, плотностей и пр., экспедиция сделала два открытия нашла на дне моря остатки послетретичной фауны каспийского типа и установила заражение вод Черного моря на глубине ниже 100 метров. В 1889 А. женился на дочери выдающегося археолога Г.Шлимана Надежде. Семейные обстоятельства (смерть тестя) заставили А. зиму 1891-92 провести в Париже. Летом 1892 он побывал на съезде британских натуралистов. Затем в Вене и Загребе готовил материал для докторской диссертации о дрейссенсидах. Осенью 1893 А. вернулся в Петербург и был назначен приват-доцентом Петербургского университета. В 1894 он организовал экспедицию на турецком корабле «Селяник» на Мраморное море. Экспедиция получила новые данные по обмену вод Черного и Средиземного морей, их глубинной фауны, а также геологического происхождения прилегающего района. Еще одну плавательную экспедицию на судне «Красноводск» А. осуществил в 1897, когда его научные интересы обратились к другому водному бассейну Кара-Бугаз. Одним из лучших периодов в жизни А. были годы работы в Юрьевском университете, где с 1896 по 1905 он заведовал кафедрой геологии. 20.5.1897 защитил докторскую диссертацию «Живущие и ископаемые дрейссенсиды Евразии». Эта работа в 1898 была отмечена Ломоносовской премией. В 1897 принимал участие в 7-м Геологическом конгрессе. А, часто выезжал в поле на Кавказ (Шемаха, Кубанская обл., Дагестан) и на Керченский полуостров, где собирал материалы по мшанковым рифам. В 1904 А. получил приглашение на кафедру геологии в Киевский университет, приступил к работе осенью 1905. Условия для работы в Киеве были непростыми: у местных властей он числился в списке «неблагонадежных», не смогли сложиться отношения с консервативно настроенными профессорами университета. Несмотря на это годы педагогической и научной деятельности в Киеве были плодотворными. На киевский период приходится более четверти всех опубликованных при его жизни трудов, среди которых большое место занимают работы, составляющие главный труд жизни создание подробной стратиграфии неогена юга России на солидной основе палеонтологических данных («Критические заметки о русском неогене», 1909; «О стратиграфическом положении так называемых конкских пластов», 1910: «О возрасте и стратиграфическом положении акчагыльских пластов», 1912; «Ископаемые мшанковые рифы Керченского и Таманского полуостровов», 1909-12). В этот период А. проводил геологические исследования в Румынии, на Мангышлаке, в Керчи, в окрестностях Судака, в Абхазии и Шемахинском уезде, собирая материалы по стратиграфии неогена и геологической истории Понтокаспийского бассейна. В 1912 А. переехал в Петербург и стал профессором Высших женских курсов. 3.5.1914 его избрали в ординарные академики Академии наук (член-корреспондент с 1910); он сосредоточил усилия на организации работы Геологического музея, издании под его эгидой «Трудов» и «Геологического вестника». Погруженный в научные исследования, ученый не проявил интереса к революционным событиям 1917, однако последствия этих событий сами вмешались в его жизнь. Трудности со снабжением топливом, продовольствием и т.п. нарушили работу Геологического музея.А. начал искать возможность перебраться в более теплый и спокойный район России. Летом 1918 он выехал по командировке Академии наук в Крым; занимался исследованиями на берегах Керченского пролива и преподавал в Таврическом университете. В Крыму находились также его дочери Вера и Марианна, сыновья Вадим и Дмитрий. Не было лишь старшего сына Леонида, который отправился с биологической экспедицией на Кольский полуостров. В октябре 1919 А. получил трагическое известие о его гибели. Этот удар стал для него роковым: в результате наступившего инсульта произошел паралич руки и ноги. Родные решили вывезти А. во Францию. В марте 1920 семья Андрусовых отплыла из Севастополя на пароходе «Альдо» в Константинополь и после месячного путешествия добралась до Парижа. Лечение газовыми ваннами и душами немного улучшило здоровье А.; он начал сотрудничать в Геологическом кабинете Сорбоннского университета. Душой и мыслями А. был по-прежнему в России. Письма, которые он писал академикам В.Вернадскому и Ф.Левинсону-Лессигу в Петроград, полны ностальгических чувств, волнений за свое детище Геологический музей. В 1924 Андрусовы переехали в Прагу, где материальные условия для работы были более благоприятными. Однако трудиться как прежде А. уже не мог: мешало нездоровье, отсутствие полнокровных научных контактов и необходимой перспективы.А. скончался в Праге. Его сын, Дмитрий Николаевич, ставший впоследствии действительным членом Словацкой Академии наук, опубликовал в 1925 рукопись А. «Послетретичная тирранская терраса в области Черного моря». Работы А. по неогену послужили основой дальнейшего развития стратиграфических исследований в России. Соч.: Воспоминания 1871-1890. Париж, 1925; Избр.тр., т. 1-4. М. 1961-65.... смотреть

АНДРУСОВ НИКОЛАЙ ИВАНОВИЧ

геолог, известный изучением южнорусских третичных отложений. Родился в 1861 году в Одессе. Учился в Новороссийском университете. По поручению С.-Петербургского общества естествоиспытателей совершил путешествие по Мангышлаку и Усть-юрту. В 1890 году, защитив магистерскую диссертацию, сделался приват-доцентом Новороссийского университета, в 1896 году - профессором Юрьевского, в 1904 году - Киевского университета. В 1897 году защитил докторскую диссертацию: *Живущие и ископаемые Dreissenidae Евразии*, за которую Академия Наук присудила ему (1908) Ломоносовскую премию. Совершил научные путешествия на Черное, Каспийское и Азовское моря, в Шемахинский уезд, Абхазию, Кубанскую область, Румынию. Из многочисленных работ главнейшие: *Геологические исследования на Керченском полуострове в 1884 году* (Одесса, 1886); *Новые геологические исследования на Керченском полуострове* (Одесса, 1889); *Die Schichten von Kamyschburun und der Kalkstein von Kertsch* (Вена, 1886); *Очерк истории развития Каспийского моря* (СПб., 1888); *Керченский известняк и его фауна* (СПб., 1890); *Некоторые результаты экспедиции *Черноморца* (1892); *Sudrussische Neogenablagerungen* (1897, 1899 и 1906); *Материалы к познанию прикаспийского неогена* (1902); *Studien uber die Brachwassercardiden* (1903). См. также статьи: Россия, разд. Геология .... смотреть

АНДРУСОВ НИКОЛАЙ ИВАНОВИЧ

Андрусов, Николай Иванович, геолог, известный изучением южнорусских третичных отложений. Родился в 1861 году в Одессе. Учился в Новороссийском университете. По поручению С.-Петербургского общества естествоиспытателей совершил путешествие по Мангышлаку и Усть-юрту. В 1890 году, защитив магистерскую диссертацию, сделался приват-доцентом Новороссийского университета, в 1896 году - профессором Юрьевского, в 1904 году - Киевского университета. В 1897 году защитил докторскую диссертацию: "Живущие и ископаемые Dreissenidae Евразии", за которую Академия Наук присудила ему (1908) Ломоносовскую премию. Совершил научные путешествия на Черное, Каспийское и Азовское моря, в Шемахинский уезд, Абхазию, Кубанскую область, Румынию. Из многочисленных работ главнейшие: "Геологические исследования на Керченском полуострове в 1884 году" (Одесса, 1886); "Новые геологические исследования на Керченском полуострове" (Одесса, 1889); "Die Schichten von Kamyschburun und der Kalkstein von Kertsch" (Вена, 1886); "Очерк истории развития Каспийского моря" (СПб., 1888); "Керченский известняк и его фауна" (СПб., 1890); "Некоторые результаты экспедиции "Черноморца" (1892); "Sudrussische Neogenablagerungen" (1897, 1899 и 1906); "Материалы к познанию прикаспийского неогена" (1902); "Studien uber die Brachwassercardiden" (1903).<br>... смотреть

АНДРУСОВ НИКОЛАЙ ИВАНОВИЧ

АНДРУСОВ Николай Иванович (1861-1924) - российский геолог, один из основоположников палеоэкологии, академик РАН (1917; академик Петербургской АН с 1914). С 1919 за границей. Труды по стратиграфии и палеонтологии неогена Понто-Каспийского бассейна. Впервые установил "зараженность" глубин Черного м. сероводородом.<br>... смотреть

АНДРУСОВ НИКОЛАЙ ИВАНОВИЧ

Андрусов Николай Иванович [7(19).12.1861, Одесса, ‒ 27.4.1924, Прага], русский геолог и палеонтолог, академик (1914; член-корреспондент 1910). Профессо... смотреть

АНДРУСОВ НИКОЛАЙ ИВАНОВИЧ (18611924)

АНДРУСОВ Николай Иванович (1861-1924), российский геолог, один из основоположников палеоэкологии, академик РАН (1917; академик Петербургской АН с 1914). С 1919 за границей. Труды по стратиграфии и палеонтологии неогена Понто-Каспийского бассейна. Впервые установил "зараженность" глубин Черного м. сероводородом.... смотреть

АНДРУСОВ НИКОЛАЙ ИВАНОВИЧ (18611924)

АНДРУСОВ Николай Иванович (1861-1924) , российский геолог, один из основоположников палеоэкологии, академик РАН (1917; академик Петербургской АН с 1914). С 1919 за границей. Труды по стратиграфии и палеонтологии неогена Понто-Каспийского бассейна. Впервые установил "зараженность" глубин Черного м. сероводородом.... смотреть

T: 98